Як відбудована після Другої світової війни Варшава стала кращою?

Польський архітектор Ґжеґож Пйонтек дає поради щодо відновлення українських міст, пише Хмарочос.

Рішення почати реконструкцію столиці Польщі, коли на Заході ще йшла Друга світова війна, здавалося ірраціональним та безглуздим, але виявилося вдалим. Про це в інтерв’ю Bird in Flight заявив Ґжеґож Пйонтек, польський архітектор, автор книги «Найкраще місто світу. Варшава на реконструкції 1944—1949».

Warsaw_Ghetto_after_WWII_04

Варшавське гетто після Другої світової війни

До війни, стверджує Пйонтек, «Варшава була жахом з точки зору планувальника-модерніста». Перенаселене місто з хаотичною забудовою, заплутаною системою вулиць і низькою якістю житла, без електрики, газу, води та каналізації, без публічних просторів та дерев.

У 1944 році на помсту за Варшавське повстання нацистські війська фактично стерли місто з лиця землі. Було знищено до 80% будинків, музеї, театри, церкви, палаци. За словами Пйонтека, зруйнували найкращу частину міста на лівому березі Вісли.

Руйнування були такими масштабними, що лунали пропозиції лишити місто в руїнах і перевезти уряд до Лодзі. Але почали повертатися люди, вони самотужки розбирали завали і лагодили будинки. Водночас Сталін наказав відбудувати Варшаву — тобто збіглися ініціативи знизу і згори.

Складнощі в процесі відбудови

Новостворене Бюро відбудови столиці (Biuro Odbudowy Stolicy) займалося майже усім: від розбирання завалів до розробки генплану. Бюро прагнуло реалізувати модерністські ідеї якості життя, але довелося йти на компроміси. Так, залишили частину будівель, які не подобалися архітекторам, але були придатними для життя — адже потреба забезпечити житло була першочерговою.

Варшава також зіткнулася з сильним браком ресурсів. Поляки сподівалися, що весь світ допомагатиме їм відбудовуватися, але допомога була мізерною: СРСР надав панелі для зведення 600 будинків, Лондон — лише десяток автобусів. Від сучасних матеріалів довелося відмовитися. Цеглу використовували повторно, будівельне сміття перемелювали для бетону. З руїн витягали ванни, дверні ручки, поручні — все, що могло згодитися. Будівлі району Муранув на місці зруйнованого гетто побудували з бетону з домішками потрощеної старої цегли.

Крім того, Бюро ігнорувало суспільну думку, в містян не було інструментів впливу. Пйонтек вважає, що це дозволило продовжувати роботу, оскільки критика діяльності Бюро та скепсис з боку людей були дуже сильними.

Щоб архітектори мали можливість швидко працювати, уряд Польщі націоналізував усю землю в місті. Без цього рішення провести перебудову, домовляючись із великою кількістю власників малих приватних ділянок, було неможливо.

Результат

У результаті реконструйований старий центр Варшави був внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Якість житла різко покращилася. Квартири, хоч і невеликі, були функціонально сплановані, мали ванні кімнати та вікна. Біля будинків з’явилася зелень.

«Структура Варшави стала більш зрозумілою, в центрі з’явилася правильна сітка вулиць, і стало можливим легко перетинати місто з півночі на південь, зі сходу на захід, об’їжджати його навколо. Історичні пам’ятки, включно з Королівським палацом, який завершили в 1980-х, стали виглядати краще. Тож у довгостроковій перспективі ми не можемо говорити про найкраще місто у світі, але післявоєнна Варшава набагато ближче до цього, ніж довоєнна», — вважає Пйонтек.

Ринкова площа у 1944 році. Архівне фото невідомого автора

Та ж площа зараз. Фото: Maksym Harbar / Unsplash

Помилки

Водночас Бюро припустилося й помилок. Так, не вдалося зробити достатню кількість громадських просторів, оскільки в післявоєнній ситуації важливішим було житло. Нові широкі проспекти створили ідеальні умови для захоплення міста автомобілями.

Ще одна помилка — модерністська ідея поділу міста на монофункціональні зони. Найбільша монофункціональна офісна зона у Варшаві — Мордор, колишня промзона, зараз містяни її ненавидять. Зранку всі їдуть сюди на роботу, а ввечері намагаються вибратися — через це жахливий трафік, район порожніє з кінцем робочого дня і на вихідних.

Архітекторам, які братимуться за відбудову Маріуполя, Харкова, Чернігова, Пйонтек радить не повертатися до старих проблем міста, а спробувати «перетворити післявоєнне жахіття на щось прекрасне».

«Найголовніше — вже зараз формувати інституції та аналітичні центри, щоб на основі їхніх даних і напрацювань почати діяти вже в перші дні після закінчення війни. Це може здатися цинічним, але польські архітектори та планувальники під час війни продовжували думати, обговорювати, малювати. При цьому вони не знали, коли саме закінчаться воєнні дії», — зауважує він.

admin
Author: admin

Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.